Освячення престолу у Покровському храмі с. Воютин.

Велична подія сталася в історії невеличкого села Воютин на Волині. 11 березня 2017 року був освячений новий престол Покровського храму. На подвір’ї храму преосвященого владику Нафанаїла із запашним короваєм зустріли діти та велика кількість людей, а в  храмі Покрови Божої Матері настоятель храму прот. Олександр Насарчук, який просив преосвященного владику помолитися за парафіян цього храму, а також за мир в Україні. Читати далі »

380 -ти літній ювілей білостоцького храму на Волині.

Занурившись в океан сивої давнини, можна помітити, що історія і велич могутніх держав розпочинається з якогось непримітного куточка, де живуть звичайні люди.

Однією з таких визначних історичних перлин Волині є село Білосток Луцького району, яке розляглось між древніми валами, пишними садами і омите цілющими водами кришталево чистих джерел. Читати далі »

Престольне свято в садівському храмі.

Кожне престольне свято − це велична подія в історії храму та надзвичайна радість для його громади. Цього дня, 4 листопада 2016 року, величний красень — храм на честь Казанської ікони Богородиці, що в селі Садів біля Луцька святкує своє престольне свято. Читати далі »

95 -літній ювілей веселівського Покровського храму.

Перебуваючи в селі Веселому на Волині я завжди дивувався чудовому розположенню самого села. В центрі села Веселе знаходиться древній Покровський храм. Читати далі »

Щирі вітання в день хіротонії.

   Щирі вітання в день хіротонії сьогодні шлемо протоієрею Олександру Насарчуку. Ось уже п’ятнадцять років  прот. Олександр підносить руки в молитві біля престолу Покровського храму с. Воютин на Волині. Читати далі »

Престольне свято апостола Іакова у древньому храмі села Шепель.

У храмі святого апостола Іакова Алфеєва, що в селі Шепель біля Луцька, 22 жовтня, у день вшанування пам’яті покровителя храму  відбулося святкове богослужіння. Читати далі »

ДУХОВНІ КНИГИ – НАЙВЕЛИЧНІШЕ ТВОРІННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗУМУ І НЕВМИРУЩЕ МИСТЕЦТВО НАШОГО НАРОДУ

Всеукраїнська екседиція учнівської та студентської молоді  «Моя Батьківщина»   Напрям «Духовна спадщина мого народу»

Мистецтво вічне саме через

те, що раз здобута форма не щезає

безслідно, а, як  вічний феномен

життя, постійно еволюціонує і

видозмінюється в історичному розвитку.

Невблаганний час руйнує все

матеріальне. Тліє полотно і трухлявіє

дерево, вивітрюється камінь, іржа їсть залізо, але одухотворені

високими ідеями форми відтворюються

з покоління в покоління і, при

наявності живої традиції,

протистоянь невблаганному часові.

У цьому полягає безсмертя мистецтва.

Троя, Афіни, Мемфіс, Сузи можуть

зникнути, але надбання культури

передаються від покоління до

покоління, сяйво цивілізації розгортається, і в ньому ми

бачимо промені мистецтва

нашого народу.      Г.Н. Логвин

Вступ

 

У кожного народу настає час, коли виникає потреба оглянутися назад, відчути причетність до тієї великої спадщини, яка залишилася нам від минулого, і запитати себе “Хто ми такі є? ”,  “Що ми знаємо про минуле свого народу ?”. Дати відповідь на поставлені  запитання можливо, лише вивчаючи історію свого  краю, його минуле і сьогодення.

Важливою стороною виховання і навчання є краєзнавча освіта. Саме вона дає можливість самоідентифікації для молоді, сприяє  вихованню громадянина і патріота, зацікавлює учнів до вивчення історії, підвищує їх пізнавальну активність.

Краєзнавство включає великий спектр питань для вивчення та осягнення  учнями природи і етнографії,  історії свого роду, відомих постатей краю а також історії  культури, матеріальних  та духовних надбань свого народу.

Серед найбільших здобутків людства є книги. Вони є одночасним породженням людського розуму, мислення і творчості. Це найбільше духовне надбання людини, бо на винайденому теж людиною папері карбуються  думки, історія, досвід багатьох поколінь і передає їх наступним, хто прийде на зміну.

Актуальність дослідження  визначається тим, що у продовж багатьох віків книга розвивалась одночасно з розвитком суспільства, утілюючи в собі його основні досягнення і відповідаючи вимогам тієї або іншої історичної епохи, тому досліджуючи стародавні книги ми одночасно вивчаємо особливості суспільного життя того часу. Разом з тим  дослідження даної теми сприяє введенню до обігу чималої кількості матеріалів про зародження друкарства на Волині та ролі окремих духовних книг в житті людини як в давні часи, так і на сучасному етапі.

Мета. Спираючись на опрацьовані джерела та літературу розкрити раніше маловідомі, а інколи, і невідомі  питання що стосуються розвитку друкарства на Волині. Разом з тим зроблена спроба  дослідити стародруки що дійшли до наших днів та визначити  їх місце в культурному житті краю та всієї України.

Відповідно до поставленої мети виділено наступні завдання:

- вивчення і систематизація літератури і джерел;

- відбір, наукова оцінка та узагальнення місцевого матеріалу (матеріали  

з архівів,  музею, церков, приватних колекцій, бібліотек тощо);

- фотографування об’єктів дослідження;

- систематизація і обробка даного матеріалу;

- написання науково-дослідницької роботи.

 Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали  можна  використовувати в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

  1. 1.     Друкарство на Волині.

З середніх віків до наших днів дійшли рукописні книги дивної краси і багатого змісту. Це слов’янські літописи, в тому числі і Галицько-Волинський. Такі джерела принесли для нас багато дивовижних і цікавих фактів з глибокої давнини.

Відомо, що першим друкарем на європейському континенті був знаменитий німець Йоган  Гутенберг (1400–1468  рр.). Це вже були книги, що виходили з друкарні, а не з скрипторію. Вони стали довшими і доступнішими для великої маси людей.

Разом в Україні з 1574–1648  рр. діяло 25 друкарень. З них 17 належали українцям і видавали книжки переважно церковнослов’янською і українською мовами, 7 друкарень вели книговидання латинською і польською мовами. Згадані 25 друкарень діяли в 17 місцевостях, з них 7 – у  селах, решта – у  містах і містечках [1]. Головними центрами видавничої діяльності стали великі торговельні міста – Київ, Львів, Острог: тут були наявні не лише кадри ремісників, книжників, редакторів, але й можливості ширшого збуту. При великих друкарнях були свої книгарні. Продажем книжок займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які розповсюджували книги поряд з іншими товарами.

Даючи загальну оцінку початкового періоду історії українського друкарства, слід визнати, що найбільш творчим в його історії став перший етап – остання  чверть XVI і перші десятиріччя XVII ст. Саме тоді, в умовах економічного піднесення і активізації суспільного руху, найвідчутнішим був вплив ренесансної культури. Діячам друкарства цього часу вдавалося поєднати вітчизняні традиції з творчим сприйняттям міжнародного досвіду. Не рівняючись з кількісними показниками західноєвропейських країн, друкарство України за структурою і характером все ж було ближчим до друкарства Західної і Центральної Європи, ніж до друкарства Росії.

Поряд із Острозькою існували  друкарні в Дермані, Почаєві, Рахманові, Луцьку, Кременці та в інших населених пунктах , серед яких були і мандрівні друкарні (Додаток 1). /Завдяки дослідженню В. Карпінського [2, 95], а також карті історичної Волині змодельовано розміщення друкарень на Волині у ХVІ – ХVІІІ ст./ (Додаток 1а). Певний вплив на створення цих друкарень мав досвід першого білоруського книгодрукаря Ф.Скорини [2, 19].  Мистецьке оформлення і зміст друкованої книги на Волині в ХVІ – ХVІІ ст. вказує на високий рівень розвитку культури цього регіону України.

Заснування перших друкарень у Львові і Острозі припадає на час піднесення суспільно-політичного руху. Водночас це була доба, коли і освіченому духовенству, і причетним до освіти мирянам стала зрозумілою потреба забезпечити всі храми церковно-літургічними книгами і добитися такої уніфікації тексту цих книг, якої не можна було досягти рукописним способом. Потрібна була саме друкована книга. Необхідною вона стала в цей час і для шкіл, і для полеміки з тими, хто заперечував політичні, релігійні та культурні права українців і білорусів.

Найбільша кількість друкарень виникла на території Волині, де число їх досягло 15 (Почаїв, Олексінець, Луцьк, Полонне, Славута, Дубне та ін.) [3].       

Рохманів –  містечко на Волині Кременецького повіту, знаходилось  в 2 верстах від стольного колись міста Шумська; належав Рохманів князям Вишневецьким. Господиня Рохманова, княгиня Ірина Вишневецька Могилянка запросила до себе з Почаєва відомого вченого, ієромонаха Кирила Транквиліона Ставровецького. Кирило прибув до Рохманова у 1618 р. і розташував там привезену з Почаєва свою мандрівну друкарню [4, 196].

Кирило Ставровецький був славним проповідником свого часу, і давно вже надумався був видати збірника своїх проповідей; пробуваючи в Рохманові, Ставровецький вирішив видрукувати такого збірника, який і вийшов у світ 9 листопада 1619 р. під назвою: “Євангеліє Учителює, албо казаня на неделя презрок и на празники господскіє и нарочитим святьш угодником божіим”, на552 л. [4, 197].

Село Четвертня Луцького  повіту на Волині над річкою Стир  було родинним маєтком князів Четвертинських. Прабатько родини Четвертинських, князь Олександр Святополкович, одержавши собі в уділ Четвертню, став зватися Четвертинським.  Олександр Четвертинський 1437 р. заснував при Четвертні Преображенський монастир. Родина Четвертинських постійно визначалася своєю ревною обороною православ’я і щедрим меценатством на користь рідної культури.

Один з князів Четвертинських, Григорій, прислужився також і справі волинського друкарства. Князь Григорій Четвертинський був захисником православної віри, хоч жив у малих достатках [5, 221].

Ієромонах Павло Домжив-Люткович Телиця та ієродиякон Сильвестр, 1624 р. разом з своєю мандрівною друкарнею прибули   на заклик кн. Григорія Четвертинського, в Четвертню й оселилися в Преображенському монастирі. Тут вони почали складати Псалтиря, який і вийшов у світ 27 липня 1625 р., на244 л. На звороті заголовного листа – герб  Четвертинських, а потім  присвята книжки кн. Григорію від друкарів Павла та Сильвестра.

Село Дермань (Дубенського повіту), було у власності князів Острізьких, знаходилось не далеко від Острога. Переказують, що ще на початку XV століття, серед густих лісів, недалеко села знаходився загородній дворець князів Острізьких, який був добре укріплений від нападу ворога.

Початок Дерманському монастиреві поклав князь Василь Федорович Красний (гарний), котрий при своїм дворі “церков и звоницу муровал, и сам на закладаню был, и всего монастиря Дерманского фундатор”.

Свою давню думку про заснування в Дерманському монастирі культурно-освітнього центру Костянтин Острізький здійснив лише 1602 р. В цьому ж році, 5 липня, князь, з благословення патріарха Мелетія, повністю перебудовує Дерманський монастир: створює тут киновію (спільне проживання монахів), засновує школу, а також і друкарню при ній; багатому й до того монастирю князь дарує нові маєтки. Першою книжкою яку надрукували   в Дермані – був “Октоїх”, оскільки друкованого примірника тоді ще не було. Друк  “Октоїха”  розпочали 12 квітня 1603 р., а скінчили 12 вересня 1604 р.; це був “Охтаиксиреч осмогласник”, на 326 листах. Книжка вийшла “в общом манастыри Дермани, коштом и накладом манастнрским”, тобто  вже без  спеціальних коштів князя Констянтина [2, 43].

Церковне братство було заснувано в Луцьку при Хрестовоздвиженській церкві в 1617 р. На перших порах свого існування Луцьке братство про друкарство не думало, в акті про його заснування з 1 вересня 1619 р. ніякої згадки про друкарню нема.

Друкарню в Луцьку засновано випадково; відомі вже нам друкарі, ієромонах Павло Домжив-Люткович Телиця та ієродиякон Сильвестр, по короткім перебуванні в Четвертні, прибули із своєю мандрівною друкарнею й до Луцька, можливо  на заклик Хрестовоздвиженського братства. Коли саме прибули вони до Луцька  не відомо (припущення –  липень 1625–1628    рр.).  В Луцьку пробули  друкарі не довго. Першою книжкою яку вони видрукували тут –  “Лямент по святобливе зошлом велебном господину отцу Іоанни Василевичу презвитери”. Текст книжки розміщений на 11 листах. Разо з тим, цілком можливо, що не всі луцькі видання збереглися до нашого часу [4, 201].

Перші книжки церковнослов’янською мовою з’явилися вже наприкінці ХV століття. Серед них відомі видання в Кракові, Чорногорі, Празі, Вільні, Здолбунові, Львові… Десяте місце в цьому переліку першодруків займає Волинь. У 1578 році у місті Острозі в друкарні, яку заснував князь Константин Острозький, було видруковано 96 – сторінковий Острозький Буквар, Острозьку Біблію та ще близько 30 інших книг.

Грецько-руська церковнослов’янська книга для читання. Азбука (Буквар). Острог (1578), 8 ненумерованих листів, полоса набору 127,5 x 64 мм., друк в один колір, вперше у Івана Федоровича набір в дві колонки (паралельно грецький та слов’янський текст), також відомий лише один примірник (зберігається в Державній бібліотеці міста Готи, східна Німеччина). Цей примірник переплетений разом з примірником Букваря 1578 року, тому часто їх вважають одною книгою, на яку посилаються як на Острозьку азбуку 1578 року [6, 26–27]. (Наявна електронна версія цих двох видань).

Азбука (Читанка). Острог (1578), 48 ненумерованих листів, полоса набору 127,5 x63 мм., друк в один колір, тираж був більшим, але збереглось лише два неповних примірники (про один вже говорилось, інші  зберігаються в Королівській бібліотеці Копенгагена). Повторювання львівського букваря 1574 року з доданим “Словом о буквах” Чорноризця Храбра. (Наявна електронна версія цієї книги та попередньої) [6, 27].

 Новий Завіт і Псалтир. Острог (1580), 4 ненумерованих + 480 нумерованих листів, формат не менше 152 x 87 мм., друк в два кольори, про тираж відомості відсутні, збереглось не менше 47 примірників [7, 86]. Окремі примірники знаходяться в державних бібліотеках – Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Одеси, Харкова, Вільнюса, Львова [8,181–182].

         Алфавітно-предметний Покажчик до попереднього видання (“Книжка, собраніе вещей…”). Острог (1580), 1 ненумерований + 52 нумерованих листи, полоса набору 122 x55 мм., друк в один колір, збереглось не менше 13 приміників (часто підшиті до кінця попередньої книги, але явно друкувались окремо і оформлені як особливе видання) [9, 626].

Хронологія Андрія Римші (“Которого ся мєсца што за старыхъ вековъ дело короткое описаніе”). Острог (5травня  1581), двосторінкова  листівка (текст розміщений на внутрішніх сторінках), полоса набору близько 175 x65 мм. Єдиний відомий примірник зберігається в Державній публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна [7, 93].

Справжнім шедевром друкарської майстерності стала Острозька Біблія, завершена 1581 р. “Острозька Біблія” – визначна пам’ятка книгодрукування в Україні, перше повне видання канонічного біблійного тексту церковнослов’янською мовою (Додаток 2). Повна назва книжки – “Библіа, сиріч книги Ветхаго и Новаго Завіта по языку словенску”. Надрукована  впродовж 1580–1581 р. у власному маєтку відомого українського магната та політичного діяча князя Василя Костянтина Острозького в Острозі (тепер м. Острог Рівненської обл.) у спеціально організованій для випуску Біблії друкарні [10, 26].  Над підготовкою тексту до видання разом з друкарем Іваном Федоровим працювали українські книжники Герасим Смотрицький, Тимофій Михайлович та інші, вчені греки Діонісій Раллі-Палеолог, Євстафій Нафанаїл. За основу прийнято список Генадіївської Біблії, отриманий з Москви, а до редагування залучалися також грецькі, латинські, чеські тексти біблійних книг. На титульному аркуші підкреслювалося, що книга є докладним перекладом з грецької Біблії семидесяти толковників (Септуаґінти). Острозька Біблія вийшла накладом, як на той час, великим, приблизно 1500–2000  примірників [10, 27].

У вміщеному перед текстом вірші про герб князя Острозького видана в Острозі книга порівнюється зі зброєю (“острейшее меча обоюдуострое слово” –  цитата з Апостола), яка допоможе подолати “еретиков полки умовредная” [4, 196]. Далі єретики іменуються хижими вовками. Вірш про герб був своєрідною присвятою-зверненням до видавця. У більшості наступних видань після вірша вміщувалася прозова присвята меценатові, а тоді вже повчальна передмова до читача. Проте в Острозі сам меценат був видавцем, тому замість присвяти вміщено передмову-декларацію від імені видавця, а за нею –  ще “предсловіє”, яке закінчується віршем. Сама передмова від видавця чітко поділяється на дві, навіть на три частини. Перша і друга надруковані паралельно грецькою і церковнослов’янською мовами. Перша частина – це молитва видавця, який дякує Богові, що дозволив завершити задуману і почату справу. “Предсловіє” Герасима Смотрицького має богословський характер і присвячене значенню Святого Письма. Заключний вірш повторює вже знайомі нам мотиви про роль “слова” у боротьбі з “хижими вовками”, про освітницький характер видавничої діяльності К. Острозького, який проголошується продовжувачем князів Володимира і Ярослава Мудрого [11, 58].

  1. 2.     Оформлення друкованих книг.

Зовнішньому оформленню старої друкованої книги на Волині видавці приділяли велику увагу, особливо книгам богослужбовим (книги, по яких здійснюється богослужіння – “Апостол”, “Євангеліє”, “Ірмологій”, “Мінєї” “Октоїх”, “Псалтирь”, “Служебник”, “Требник”, “Тіпікон”, “Тріодь”, “Часослов” і “Чиновник”). Це був вияв пошани не тільки до самого церковного чи релігійного культу, але, в першу чергу, як до мистецтва друку взагалі, як до продукту людського розуму.

Друкарське  оформлення ранньої книги у великій мірі залежало від рукопису, тобто друкар інтуїтивно старався наслідувати оформлення рукопису автором чи переписувачем. Ранні книги не мали заголовної чи лицевої сторінки. Дані про автора, місце і рік видання тощо друкар містив у кінці книжки, так званому колофоні.

Для оформлення книг використовували кольорові фарби для прикрас і виділення тексту. (Цинобра – це вживання кольорових ефектів, переважно червоного кольору). Кольором позначались перші літери розділів книги. Цинобра мала також й практичну сторону, нею друкували ті місця, на які хотіли звернути особливу увагу[2, 73].

Стародавній спосіб оправи книги: з обох боків дошка, покрита шкірою чи дорогою тканиною. Образи та різні узори витискували на палітурці

золотом, чи сріблом. Майже на всіх книгах були застібки. Лише з початку ХVІІ ст. на палітурки стали використоввувати картон. Деякі книги

починалися вступним словом або короткою передмовою, за нею йшов реєстр, тобто зміст.

Учбовими книгами на Україні у  ХVІ–ХVІІ  ст. були  Букварі і Читанки, а також Часовники та Псалтирі [12, 31]. До 1578 р. вся навчальна  література на Волині була рукописною. Перші книги на Волині друкувалися кирилицею та церковнослов’янською мовою, яка була поширена майже серед всіх слов’янських народів. Але в друкованих книгах спостерігається і використання “народної мови”, тобто праобразу української.

Вихідний лист.  Найперша важлива  і дуже  відповідальна  оздоба старої  волинської книги ХVІ–ХVІІ ст. – це заголовна чи  лицева сторінка, або вихідний лист (друкарі називали – форта). Лицева сторінка була репрезентацією книжки, якою вона зустрічала читача.

На зразок західноєвропейських вихідних листів, заставок, кінцівок почали оформлюватися і перші друковані книги в  Острозі. Зразком цього може служити вихідний лист  Острозької Біблії (Додаток 2). На ньому  можна побачити довільні орнаменти, композиції, форми і малюнки   які зміг би  пояснити  лише  майстер.

Орнаментика вихідних листів пізніших видань була заступлена рослинними і тваринними композиціями, у ХVІІІ ст. введено фантастичні образи, святі та нечисті сили християнського культу. Видання ХVІІІ ст. вже мали заголовні листи з дуже довгими заголовками, в яких виднілась особа, з благословення якої книга друкувалася, ім’я фундатора-видавця, прізвище автора, назва друкарні, місце і час видання, інколи день виходу в світ.

Підлицева сторінка. Друкована книга на Волині в своєму оформленні мала важливу умову: на підлицевій сторінці, тобто на звороті титульного аркушу, містила знак чи герб особи, яка брала матеріальну участь у виданні

книги.  Так, на острозькій  Читанці  1578 р. на під лицевій сторінці був розміщений герб князів  Острозьких. На інших книгах інколи давали знаки чи ілюстрації місцевого значення – Успіння, Розп’яття, Воскресіння тощо.   Часто на підлицевій сторінці містилися герб міста, мецената, або друкаря, який складав цю книгу.

Передмова до читача. Після  присвят, герба, черговий  аркуш призначався на передмову до читача. Передмови називали по-різному:  “К читателеві”, “Предисловіе въ  книгу”, “Передмовка до чытельника”. Черговим аркушем був “оглав” або зміст.

Заставки. Ця прикраса зявилася в рукописній книзі і перейшла в друковану з допомогою ритовання на дереві; дереворити (гравюра на дереві) значно спопуляризували заставку, і вона вживалась в усіх книгах протягом ХVІ–ХVІІІ ст. Кожний розділ, підрозділ, стаття розпочиналась гарно оформленою заставкою.  Дбайливо зроблена заставка викликала в читача певні емоції, пошану до книжки. Крім того, заставка показувала культуру книги того часу.

Першодруки на Волині мали такі найпоширеніші мотиви на заставках: широке листя, квіти, грона винограду, розміщені серед них образи святих та угодників.

Іллюстрації. Волинські першодруки багато ілюструвалися різними малюнками в самому тексті та на окремих аркушах. Ілюстрації створювались на вимогу автора, видавця, або за певним правилом: на Євангеліях ставили євангелістів, на псалтирях – пророка Давида,  на служебниках – отців приналежних служб. В кінці ХVІ ст. переважав у ілюстрації дереворит, а кінці ХVІІ ст.  почали використовувати мідерит [13, 94–96 ].

Ініціали. Стара книга на Волині оформлювалась також ініціалами – заголовними літерами розділів, що барвисто прикрашали книгу (краєвиди, події, звірів, птахів, рослинність тощо.), ініціали адаптували до змісту книги, роду друку, часу.

Кінцівки та друкарські знаки. Кінцівки не мали виробленого стилю. Іноді кінцівка складалася відповідно до змісту, як післямова з подякою Богові та видавцеві за доведену до закінчення важку працю. Часто друкарі в кінці книжки розміщували свої друкарські марки,  покажчики помилок, післямови, так звані вихідні літописи, іноді повторяли зміст заголовної сторінки та дату закінчення друку.

Розмір та сторінкування (пагінація). В книгах позначали нумерацію не сторінок, а аркуша, що не залежно від того у скільки разів він складався.  У друкованих книгах в два стовпці нумерували кожен стовпець. В правій частині ставили кустодію – початкове слово наступної сторінки.

Мова ранньої книги. Богослужбові книги друкувалися на Волині церковнослов’янською мовою, яка була тоді літературною мовою, мовою поетичних, публіцистичних, полемічних та ораторських творів [14, 164]. В Острозькій Біблії грецький текст поруч церковнослов’янського вміщений на початку передмови князя К. К.Острозького, у післямові та у вихіднім листі.

Шрифти (форма літер). Слов’янські шрифти мали різні розміри: напрестольні Євангелія друкувалися так званим “євангельським шрифтом”, літера якого має висоту5 мм. Кожна друкарня відливала свої шрифти. Так, Острозька мала 5 видів шрифту: великий – кирилицею, два малих – кирилицею та два малих – грецьких [14, 164]. Кіновар’ю (червоною фарбою) видруковувались окремі рядки в тексті.

  1. 3.     Духовні книги – спадок від попередніх поколінь.

Духовну книжку люди завжди цінували задля того, що вважали її джерелом всього знання, непомильним проводирем у житті. Як зауважують духовні особи, що велика користь є з книжної науки, у книжних словах знаходимо мудрість і стриманість. Бо це ріки, що наводнюють світ, це джерела мудрості. У книгах є незмірена глибина. Коли шукаєш у них   мудрості, то знаходиш велику користь для своєї  душі.

Духовні  книжки захоплювали людей, їх читали “і вночі, і вдень”.  Найперше місце займало Святе Письмо. Євангельські події читали як побожну повість; у Псалтирі відкривали скарби життєвої мудрості. Читали не тільки дозволені книги, але й апокрифи –  підроблені книги, які церква відкинула. Особливу почетність мали житія святих –  чужі, принесені зі Сходу й Візантії, та свої, місцеві, що оповідали про подвиги українських святих і угодників, особливо ж Печерський Патерик, незвичайно популярний завдяки своїй живій, привабній формі.

Починаючи із ХVІ ст. у друкарнях Волинського краю було надруковано багато богослужбових книг.

В 1580 р.  в Острозькій друкарні була надрукована книга “Новий завет с Псалтирью”, яку Іван Федоров назвав в передмові “Первый овощ”.

Найкращим зразком серед богослужбових книг є Острозька Біблія, яка була надрукована в 1581 р. На зворотньому боці заглавного листка Острозької Біблії  записаний вірш, який в два стовпці оточує герб князів Острозьких.

«Зри сія знаменія княжате славнаго,

       Ихже съдръжить домъ его оть въка давнаго.

И разумъй яко не туне, и не бъз причины,

       О чомъ властнъй и ширъи повъсть тъ кто иныи.

Но яко достоинъ дълатель своея заплаты,

             Нещадяще здравія никоея утраты

Кръпко побъждалъ различныхъ съпостатъ полки,

      И разгонялъ скор оны драпъжныа волки.

И еще можетъ,

     Аще Богъ поможетъ».

Острозька Біблія є великою бібліографічною рідкістю, що є не у всіх бібліотеках. Вона вийшла накладом приблизно 1500–2000 примірників. В ХVI – XVII ст. була у вільному продажу. Вперше Острозька  Біблія  згадана в

1620 р. на сторінках каталогу Бодлянської бібліотеки в Оксфорді. На 1985 р. описано не менше 300 примірників, відоме місцезнаходження 275 з них. Острозька Біблія є в бібліотеках міст: Москви, Києва, Львова, Варшави, Афона, Харкова, Сант–Петербурга, Кембріджу, Лондона, Риму, Нью–Йорка та в інших бібліотеках світу.

Деякі богослужбові книги ХVІ–ХVІІ ст. сьогодні знаходяться в Торчинському народному історичному  музеї ім. Григорія Гуртового (Луцького району, Волинської області).

Це зокрема: “Євангеліон (1600 р. Львів. Друкарня православного братства). (Додаток 3);

Апостол Михайло Сльозка. (1654 р. Львів.). (Додаток 3);

 “Євангеліє” (1780 р. Друк Почаївський. Переданий із с. Білосток, Луцького району, Волинської області). (Додаток 4). /Книги використовуються під час богослужінь в храмах – на Літургії, Вечірній і Всенічній та ін./.

На сьогоднішній день багато богослужбових книг знаходяться в приватних бібліотеках і колекціях. Так у жителя селища Т. зберігаються богослужбові книги ХІХ ст.:

Тріодь цветная” (1850 р. Москва). (Книга використовувалася під час Пасхальних богослужінь.).

Каноннік (1826 р. Києво–Печерська Лавра). (Книга використовувалася під час богослужінь, домашніх молитв.).

Новий Завіт і Псалтир (1896 р. Санкт – Петербург). (Богослужбова книга, що використовується майже на всіх службах у храмах божих.).

“Луцьке Євангеліє XIV (2011 р. Факсимільне видання Волинської Єпархії УПЦ). (Додаток 8). ( Читання Євангелія є важливою частиною православного богослужіння).

Луцьке Євангеліє – одна з найдавніших богослужбових книг України, що збереглася до наших днів. Рукопис належить до памя’ток галицько-волинської  книгописної  школи. Він якнайкраще показує характерні для цієї школи графічні та мовні особливості. Маргіналії, а також мовні та палеографічні ознаки свідчать про те, що місцем написання книги був Спаський Красносельський монастир поблизу Луцька.

Епоха Луцького Євангелія – це час життя і подвигів святих: митрополита Петра Ратенського (1326 р.), митрополита Феогноста (1353 р.), митрополита Кипріана (1406 р.), які відіграли важливу роль в історії Волині. Свого часу ці люди могли відвідувати Луцьк та брати участь у богослужіннях у Спаському Красносельському монастирі, де читалось і виносилось для цілування Монастирське Євангеліє. Цілком можливо, що благочестиві люди присягали на цій книзі. На Русі це був час молитви і трудів святих.

Луцьке Євангеліє – одна з найдавніших східнослов’янських памяток християнської культури. Воно являє собою повний апракос – богослужбовий збірник, у котрому текст чотирьох Євангелій поділений на окремі пронумеровані цілісні частини–зачала, розташовані по порядку причитування у святкові, недільні та будні дні під богослужіння протягом року [15, 4].

Місце зберігання Луцького Євангелія – Російська державна бібліотека в Москві (зібрання М. П. Румянцева, ф. 256, № 112).

Під час богослужінь використовується багато богослужбових книг. Це – Апостол, Псалтир, Мінеї, Часослов та ін. Деякі з цих книг призначені для домашнього читання ( Читья Мінея, житія святих у художньому викладі ).

Четья Мінея (1904 р. Москва, Синодальна типографія).

Четья Мінея (1891 р. Київ). (Додаток 10).

Псалтир (2001 р. Почаїв). (Додаток 11).

Апостол (2005 р. Почаїв). (Додаток 11).

    Псалми призначалися для співу з музичним супроводженням і вживалися в літургії у храмах; вони надалі вживаються в християнських богослужіннях. Більшість псалмів – виражають  хвалу і поклоніння Богу та його ділам.

“Псалтир” століттями використовували як шкільний підручник , читали над померлим, а також над хворим. Текст Псалтиря широко вживається у богослужіннях християнських церков; для цього він поділений на відповідні розділи – 20 кафизмів. Текст Псалтиря був у числі найдавніших перекладів на слов’янську та українську  мови і поширився в Україні відразу після прийняття християнства. Цитати з Псалтиря трапляються в українській літературі вже з ХІ століття до найновіших часів.

Книга Дії Апостолів (глави 1-5) повідомляє, що після зіслання Святого Духа в день П’ятидесятниці апостоли почали швидко організувати роботу з євангелізації та розбудови внутрішньої структура християнської громади в Єрусалимі і Юдеї. На місце зрадника Юди був обраний долею Матвій і в тому складі група з 12 апостолів стала на чолі християнської общини.

Процес виникнення канону був складним і тривалим. Він полягав в об’єднанні книг, які Християни знайшли Богонатхненними для поклоніння й повчання в тій історичній ситуації, в якій вони жили, а також такими, що не суперечать Старому Завіту.

Таким чином затвердження канону Вселенським Собором стало лише формальним його визнанням, а не створенням чи відбором книг, які можна було б до нього включити, бо сам Бог

 діяв через вірних йому людей, скеровуючи їх на всіх стадіях процесу з визначення священних книг, що в повній мірі викладають Його волю для людей.

Четьї-мінеї” або “Мінеї Четії” – те ж, що Четьї (тобто призначені для читання, а не для богослужіння) книги житій святих православної церкви, причому оповідання ці викладаються по порядку місяців і днів кожного

місяця, звідки і назва їх “мінеї”(грец. μηνιαίος “Місячний, одномісячний, що триває місяць”). Творів цього роду було декілька:

  Великі Четьї Мінеї були складені архієпископом новгородським Макарієм, згодом всеросійським митрополитом; мінеї ці представляли звід майже всіх творів церковно-розповідного і духовно-учительного характеру; відомі в 4 списках;

Мінея Місячна – церковно-богослужбова книга, що містить тексти змінних

частин богослужінь нерухомих церковних свят, які розміщені в календарному порядку за місяцями та днями.

Мінея Четья – збірка життєписів святих, що розташовані в календарній послідовності вшанування пам’яті цих святих Церквою, призначена для позабогослужбового читання.

Мінея Святкова – церковно-богослужбова  книга, що містить тексти змінних частин богослужінь Господніх, Богородичних церковних свят та свят особливо шанованих святих; Анфологій; Трефологій; Цвітослов; Цвітна Мінея …

Висновки

 

Серед вітчизняних пам’яток, які сягають корінням у глибину віків чільне місце посідають стародруки. Їх роль і вага в історичному плині часу виходить далеко за межі того призначення, яке їм відводять. Стародавні книги є нашою історією і неоціненним надбанням нашого народу. Одночасно за своєю сутністю це є самостійний, великий пласт духовної культури, в якому, немов самоцвіти, вияскравлюються добірні перли народної мови, красного письменства, давнього малярства.

Вища культура – це оригінальний духовний доробок творчих особистостей і їх об’єднань в галузі письменства, мистецтва, філософії, науки, до якої належить і друкарство. Друкарство Волині зайняло почесне місце серед видань інших народів, згадати хоча б Острозьку Біблію, Луцьке Євангеліє що репрезентують Україну у великих бібліотеках всього світу. Таким чином, Волинь своїм друкарством виявила аспект культури національної і загальнолюдської.

Дослідження стародруків що знаходяться в Торчинському народному історичному музеї ім. Григорія Гуртового та приватній бібліотеці місцевого жителя селища Торчин поглибили  мої  знання з історії рідного краю та історії України. (Додаток 12). Одночасно я зрозуміла, що книги – це вічне відображення людської думки, втілення людської праці і натхнення. Вивчаючи стародавні книги, ми дізнаємось про діяльність людей конкретної історичної епохи, про розвиток суспільства …

Разом з тим практичне значення одержаних результатів  полягатиме в тому, що матеріали дослідження  можна буде широко  використовувати в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи  (на уроках історії України: 5 клас – тема “Наш край у ХVІ–ХVІІ ст.”, 8 клас – тема “Культура України в другій половині ХVІІ – першій половині ХVІІІ ст. Освіта і література.”, а також  під час проведення факультативних та гурткових занять).  (Додаток 13).

Література

 

1. Електорнний ресурс:  http://litopys.org.ua/istkult2/ikult241.htm.

2. Карпінський В.С. Зародження і розвиток друкарства на Волині /                       В. С.  Карпінський . – Луцьк.   Надстир’я. – 1998. – 107 с.

3. Електорнний ресурс: http://otherreferats.allbest.ru/history/00087811_0.html. Історія друкарства на Україні.

4. Огієнко І.І. Історія українського друкарства / І. І. Огієнко. – К .: Либідь, 1994. –  448 с.

5.  Овчінніков В. Історія книги / В. Овчінніков. – Львів, 2005. – 420 с.

6.  Запаско Я. Мистецька спадщина Івана Федорова / Я.  Запаско. – Львів, 1961 – 223 с.

7. Ісаєвич Я. Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні / Я. Д. Ісаєвич. – Львів, 1975. – 150 с.

8. Немировский Е. Л. Иван Федоров /около 1510–1583 гг./                                  Е. Л. Немировский  – М.:  Наука, 1985. – 317 с.

9. Голубев С.Т. Археологическая заметка о памятниках старины // Труды Киевской  Духовной  Академии. – Т. І. – К., 1876.

10. Герус–Тарнавецька І. До 400 – річчя Острозької Біблії і книгодрукування на  Волині / І. Герус–Тарнавецька // Літопис Волині. Науково популярний збірник волинезнавства. – Вінніпег, 1982.

11. Яременко П.К. Герасим Смотрицький / П. К. Яременко // Радянське літературознавство. – К., 1960 –  №5 – C. 57–68.

12. Книга і друкарство на Україні. – К.: Наукова Думка. 1965.

13. Макаренко М. Мистецтво книжки /  М. Макаренко // Бібліографічні вісті. – К. – 1924. – № 1–3. – C. 94–100.

14. Кацпржак Е.И. История письменности книги / Е. И. Кацпржак. –                  М.: Искусство, 1955. –  356 с.

15.  Луцьке Євангеліє ХІV століття. Видання Волинської єпархії Української Православної Церкви. (Додаток). Луцьк – 2011. – 10 c.

                                                                                                            Додаток 1

1578-1612 Іван Федорович;Василь Суразький х Острог
1580 Ймовірно заснував А. Курбський х Миляновичі ?
1588 Продана К.Мамоничу до Вільно х  Костянтинів
1603-1605 Дем’ян Наливайко х  Дермань
1618 К.Транквіліон Ставровецький х Почаїв
1619 К.Транквіліон Ставровецький х Рахманів
1624-1625 П.Домжив Люткович Телиця х Четверня
1625-1628 П.Домжив Люткович Телиця х Луцьк
1628-1635 П.Домжив Люткович Телиця х Чорна
1638 Засновник Лаврентій Древінський х Крем’янець
1647 Ймовірно заснували кн.Дольські х Дольські ?
1732-1830 ЧСВВ — Василівна х Почаїв
1760 Єврейська у Олексинець
1783-ХІХ Судейська друкарня : Житомир
1786 Ймовірно заснував Ф.Чацький : Порицьк ?
1787-1814 Єврейська у Радивілів
1787-1831 Домінікани : Луцьк
1788 Беркович Шмуль у Полонне
1789 Ймовірно заснував кн.Тарнавський : Підбережці ?
17980-1792 Беркович Шмуль у  Корець
1790-ХІХ Пінхасович Мошко у Славута
1792 Беркович Шмуль і Арон Йоськович у Острог
1794-1814 Абрам бен Ісаак у  Корець
1796-1821 Арон бен Йонаг у Острог
1798-1839 Євреська у Судилік

Перелік перших друкарень і друкарів  на Волині

Умовні знаки: х-українські; у-єврейські; : — польські; ? –сумнівні.

Підготувала: Томаченко Тетяна Степанівна ,  вчитель історії ЗОШ  І-ІІІ ст.смт. Торчин, Луцького району, Волинської області. 2013рік.

Пам’яті ігумена Іллі.

26 лютого минає сім скорботних років, як погасла зірка земного життя  дорогої нам людини — ігумена Іллі (Хамази). Жаль і туга стискають серця рідних, друзів  і парафіян, болить і плаче душа кожного, хто знав цю добру людину. Читати далі »

ТРИ ХРАМИ-СВЯТИНІ СЕЛА БУЯНИ.

       Найдавніший храм села на Паходовій горі.

Наша Волинь здавна славиться мальовничими краєвидами, дзвінкоголосими піснями, працелюбністю і щирістю простого люду. Але не тільки людське око чарують голубі озера, чудові річки чи густі ліси. Славиться вона духовною красою Волинської землі – православними храмами. Читати далі »

Освячення Казанського джерела у селі Садів.

18 листопада 2014 року відбулося урочисте  освячення природного джерела в селі Садів Луцького району. Не одне покоління садівців пили воду з легендарного джерела, оздоровлювали тут своє тіло та душу. Читати далі »